Верхівцевська міська рада розташована в північно-західній частині Дніпропетровської області, на півдні Верхньодніпровського району.
На південно-західній території міста бере початок річка Мокра Сура.
Місто було засноване в 1884 році при будівництві Катерининської залізниці (первинна назва Любомирівка).
З 01 січня 1904 року станція одержала назву на честь першого начальника Катерининської залізниці О.А. Верховцева.
30 жовтня 1956 року рішенням виконкому обласної ради трудящих селище міського типу Верхівцеве було віднесене до категорії міст районного підпорядкування.
До Верхівцевської територіальної громади входять також селище Соколівка та село Широке

м. Верхівцеве
Територія – 1 400 га
Населення – 10 003 особи.
Домогосподарства – 5 500

селище Соколівка
Територія – 151 га
Населення – 762 особи.
Домогосподарств – 330

село Широке
Територія –144 га
Населення 329 осіб.
Домогосподарств – 157.

Історичні пам`ятники: пам’ятник А.Г.Желєзнякову – герою Громадянської війни; пам’ятник загиблим воїнам-односельчанам; братське поховання в міському парку.

Видатні особи: Поль Олександр Миколайович – ініціатор освоєння Криворізького залізнично-рудного басейного і будівництва Катерининської залізниці.
Томашенко Зінаїда Єреміївна – заслужена артистка України
Прісняков Володимир Федорович –академік Національної академії наук і Міжнародної академії астронавтики.
Чабаненко Анатолій Трохимович – адмірал.
Чулюк-Заграй Олександр Олександрович – заслужений артист України

Останній бій Железняка…

Кожен відвідувач та мешканець Верховцево, виходячи з парадних дверей нашого вокзалу, не може не помітити невеличкий парк, у центрі якого, розташовується фонтан і декілька монументів. Серед цих дивовижних скульптур знаходиться і пам’ятник Анатолію Григоровичу Железнякову. Історія нашого містечка тісно переплетена з цим чоловіком: тут пройшов його останній бій…

Це було в липні 1919 року, коли частини Червоної Армії вели на Україні боротьбу з денікінцями. Збудований в Одесі бронепоїзд, команду якого очолив направлений сюди для підпільної роботи член Центробалту І Анатолій Григорович Желєзняков, вже встиг відзначитися в боях. він завдавав дошкульних ударів денікінцям. 25 липня командарм 14Л армії К.Є. Ворошилов оголосив подяку команді бронепоїзду і дозволив тридобовий перепочинок. Того дня надвечір бронепоїзд прибув на, станцію Ерастівку, де була його база. Бійці команди були так втомлені боями, що навіть відмовились від приготовленої для них вечері. Спати, спати… Тоді Желєзняков наказав поставити столи з вечерею біля ставка, а всю команду строєм повів купатися. Коли всі викупались і сіли за столи, вістовий вручив командиру пакет з наказом вранці виступити в бій за звільнення станції Верховцево. Без підтримки бронепоїзда відбити вузлову станцію у денікінців не було змоги. Відпочинок довелось відкласти.Ранком 26 липня бронепоїзд вийшов на підтримку червоноармійській частині. Денікінці відступали в такій паніці. що не встигли вивезти 50 раніше полонених червоноармійців. Бронепоїзд виривається вперед наступаючої піхоти, з боями захоплює станції Верхньодніпровськ і Запоріжжя(тепер станція Баглій), Така раптова зміна обстановки на фронті дуже зане- покоїла ставку денікіна. В напрямі Миронове — Верховцево були терміново перекинуті свіжі частини кавалерії. Денікінцї розраховували захопити станцію Верховцево, відрізати і взяти бронепоїзд. Невелика команда червоноармійців, яка була залишена на станції Верховцево, не могла протистояти переважаючим силам ворога. Захопивши станцію, денікінці були упевнені: тепер бронепоїзд вже у їхньому “мішку”. Вони навіть не розібрали, залізничної колії. На підступах до станції поставили гармати, щоб вогнем зустрічати бронепоїзд, коли
його команда наважиться повернутися. Про зміну обстановки повідомив на станцію Вер-
хньодніпровськ, один з робітників. Оглядачі колії передали це повідомлення на броне- поїзд. Деякий час бронепоїзд маневрував між станціями Верхньодніпровськ і Верховцево. Командир чекав підмоги від червоноармійських частин. Разом з тим Желєзняков такими маневрами розраховував притупити пильність білих. Кілька разів бронепоїзд без пострілів
підходив до станції Верховцево і жодного разу денікінці не відкривали по ньому вогню. Сподівалися, що на бронепоїзді викинуть білий прапор. Підмога не приходила. Що робити? Звичайно ж, здавати білим бронепоїзд нікому з бійців команди й на думку не приходило. Вирішили діяти рішуче— прориватися. Команда підготувалася до бою. І ось броне- поїзд на великій швидкості наблизився до станції й раптово загальмував перед вхідною
стрілкою. Водночас гармати і кулемети бронепоїзда відкрили вогонь по виставлених гарматах ворога.Машиніст паром закрив стрілку, а бійці, які цього чекали. вискочили з бронепслзда і перевели стрілку на головну колію.Наче вогняйа куля, пролетв через стан- цію бронепоїзд, стріляючи обабіч з чотирьох гармат і з усіх 24 кулеметв. Команда вела во-гонь з гвинтівок. Денікінц які не чекали такого смливого прориву, в паніці розбігалися
Бронепоїзд мчав далі. його не пошкодив жоден снаряд. Жоден боець команди не дістав навть подряпини, I тільки командир… В гарячому бою не бачили бійці команди бронепо-
їзда, як Железняков відкинув скляний купол командирської рубки і, підвівшись на весь зріст, обіруч— з маузера парабелума— стріляв по гарматній обслузі ворога, яка готува-
лася відкрити вогонь по бронепоїзду. Саме в той час він був поранений сліпою кулею. Рана була смертельна… Желєзнякова перенесли в санітарний вагон. Тут з ним була дру- жина —медсестра Олена Миколаївна. Про останні хвилини життя героя вона розповідає так. Поїзд тихо наближався до Пятихаток. За выкнами лунав “інтернаціонал”. То співали бійці Червоної Армії які йшли на фронт. Анатолий знайшов сили піднятися на .ліктях і, мов би звертаючись до бійців, промовив :“Хай живе революція, хай живе Радянська соціалістична Росія!”Це були останні його слова.

Краєзнавчий гурток «Спадщина» Верховцевського БДЮ
Презентує нариси: «Славетні наші земляки»
Козинський академік

Володимир Федорович Прісняков ( 1937 – 2009). Дійсний член НАН і АПН України; Дійсний член Міжнародної академії Астронавтики; Заслужений діяч науки України;лауреат Державної премії України; Кавалер орденів «Знак пошани», «За заслуги»; Лауреат Міжнародної медалі IAF Ф. Маліни «За видатний внесок в комічну освіту» (1997) Лауреат Міжнародної медалі AAAF «Признання високої якості вкладу в світовий розвиток ракетного двигунобудування» (2002); Лауреат Міжнародної медалі MAIT «За високі досягнення в науці» (2004); Дійсний член Міжнародної академії – Вищої школи, Інженерної, Інформатизації вищої освіти, Екологічної та інших; член Міжнародного програмного комітету Міжнародних Астронавтичних Конгресів з 1993 року; Голова Міжнародного симпозіуму з перспективних ракетних двигунів з 1996 року;Голова і зам голови Міжнародних комітетів з ракетних двигунів і енергетики (1998-2002); член Міжнародних комітетів та ін..
Володимир Федорович Прісняков – доктор технічних наук, академік НАН України, заслужений діяч науки України -
народився в сімї залізничника 18 червня 1937 року в селі Козинці
Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. (У 1939 році Козинська сільська рада територіально перейшла до Верховцевської селищної ради)
Тут пройшли його дитинство та юність. Дитинство його не для красного слівця, жорстоко обпалила війна. Та й після її переможного завершення хлопцеві жилося не солодко. Середня школа – за багато кілометрів – на станції Верховцеве. У дощ і в хуртовину міряв він довгу стежку.Книжок не вистачало. Часто у торбі не було й хліба. У 1955 р. він закінчив із золотою медаллю залізничну середню школу N 17 станції Верховцеве. (У грудні 1960 року з залізничного підпорядкування школа перейшла до Міністерства освіти у підпорядкування Криничанського районного відділу освіти і отримала порядковий номер №1) Час навчання припишися на останні роки Великої ³тчизняної війни і тяжкі повоєнні роки, що, без сумніву, наклало відбиток на його ставлення до навчання та праці в майбутньому.
Мама – провідниця вагону й тато – кочегар не могли повірити, що син закінчив середню школу із золотою медаллю. ³домо було їм тільки те, що з малечку хлопчик марив космосом, хотів стати пілотом космічного корабля. А коли у 1955 році подався до Дніпропетровська і вступив на фізико-технічний факультет Дніпропетровського університету, зрозуміли, що то не просто дитяча мрія, а мета. ³дтоді все його життя, творчий шлях нерозривно пов’язані з Дніпропетровським державним університетом та рідним факультетом. Закінчивши з відзнакою університет за спеціальністю «Двигуни літальних апаратів», він одержує запрошення працювати на кафедрі N 2 (пізніше кафедра теплотехніки, двигунобудування). Тісне співробітництво з конструкторським бюро «Південне» по створенню рідинних ракетних двигунів вплинуло на формування молодого спеціаліста як вченого, а знання, здобуті під час навчання, виключна працьовитість, самодисципліна дозволили йому в 1962 р. поступити до аспірантури і вже у 1963 р. успішно захистити кандидатську дисертацію.
Дисертація була присвячена теоретичному та експериментальному вивченню нестаціонарних процесів у рідинних ракетних двигунах при їх вимиканні. У цій праці вперше було розроблено теорію витікання киплячих рідин із відцентрових форсунок РРД і створено теоретичні засади розрахунку процесу вимкнення ракетних двигунів на рідинних компонентах палива.
Після закінчення аспірантури В.Ф.Прісняков працював асистентом, старшим викладачем, доцентом кафедри двигунобудування, активно займався науковою діяльністю, співпрацював з провідними конструкторськими установами, беручи участь у їх проектних розробках. Великий комплекс робіт В.Ф.Пріснякова з динаміки рідинних ракетних двигунів на цьому етапі завершується виданням першої в світовій літературі монографії такого профілю «Динаміка рідинних ракетних двигунів» (1969). Того ж року з ініціативи В.Ф. Пріснякова та за його участю вийшли монографії «Клапани бортових систем стратегічних ракет далекої дії і космічних апаратів» (під редакцією М.К.Янгеля), а також «Запобіжні клапани паливних баків ракет далекої дії» (у співавторстві). Ці праці багато в чому сприяли становленню самої наукової галузі «Динаміка ракетних двигунів», особливо в частині теоретичного розв’язання нестаціонарних задач, пов’язаних із дослідженням процесів, що включають фазові перетворення робочих тіл ракетних установок, та з вивченням динаміки агрегатів автоматики ракет.
У 1967 році В.Ф.Пріснякова направляють на стажування до одного із стародавніх університетів Франції (м. Гренобль). Десять місяців стажування в цьому університеті та у Гренобльському атомному центрі надали можливість ученому розширити свої наукові інтереси, підготувати перші публікації в авторитетних закордонних часописах.
У 1968 р. доцента В.Ф.Пріснякова обирають завідувачем кафедри двигунобудування. якою він керує і сьогодні. Успішна праця над дослідженням гідродинаміки та теплообміну при кипінні робочих тіл і теплоносіїв завершилась підготовкою докторської дисертації, захищеної в 1973 р. у ³йськовому інституті ім. Можайського (м. Ленінград). У цій праці вперше теоретично проаналізовані питання утворення, росту, конденсації та відриву парових бульбашок на поверхнях нагрівання, частоти їх появи, густини центрів пароутворення, критичних теплових потоків при кипінні, на основі чого розв’язана від початку до кінця задача про теплообмін при кипінні без залучення якихось емпіричних коефіцієнтів. Теоретично виявлено вплив перевантажень та прискорень, відмінних від земних, на процеси кипіння в космічних системах та двигунних установках. На засадах створеної теорії була відкрита і реалізована в працях В.Ф. Пріснякова та його учнів можливість суттєво розширити коло прикладних задач, які піддаються математичному розв’язанню, в галузі тепломасообмінних процесів у ракетно-космічній техніці. У 1974р. В.Ф.Пріснякову було присуджено вчене звання професора.